Авторка статті – Анастасія Кучеренко.
Магістриня історії, випускниця Одеського національного університету ім. І. Мечникова,
Незалежна дослідниця, Одеса/Брауншвайг.
Серед наукових інтересів: історія еміграції, жіноча історія та європейське Середньовіччя.
Щороку четверта субота листопада в Україні присвячена пам’яті жертв Голодомору 1932–1933 років і масових штучних голодів 1921–1923 та 1946–1947 років. Шануючи пам’ять загиблих, варто згадати також і тих, хто боровся за визнання Голодомору злочином проти українців. Однією з найперших, хто працював над викриттям більшовицьких злочинів перед світом, була Мілена Рудницька.
Хто така Мілена Рудницька?
Пані Мілена Рудницька походила з відомої в міжвоєнній Галичині родини. Її брати були науковцями, адвокатом, публіцистом і композитором. Її син Іван Лисяк-Рудницький пізніше на еміграції став одним із засновників Канадського інституту українських студій.
Політична діяльність Мілени мала два головні напрями: захист прав українців у міжвоєнній Польщі та розвиток українського жіночого руху. Після захисту дисертації у Відні вона повернулася до Львова й приєдналася до Національної ради українських жінок — організації, створеної емігрантками з Наддніпрянщини.
Після поразки національно-визвольних змагань головна активність українського жіночого руху переноситься до Галичини. Упродовж 1920-х Мілена Рудницька стає депутаткою Польського сейму, очільницею «Союзу Українок» та від 1934 року — головою Світового Союзу Українок. За головування Рудницької Союз розростається великою мережею філій, залучаючи жінок до освітньої, громадської та політичної діяльности.
Український жіночий конгрес у м. Станіславові. 23–24 червня 1934 року. Архів Львівського обласного відділу Союзу українок
Завдяки діяльности Рудницької у сфері захисту національних меншин і жіночих прав вона встановила контакти з європейськими політиками та організаціями. Це було важливо, хоча 1930-ті роки в Європі не вирізнялися прихильністю до жінок у політиці. Саме тоді вона здобула найбільший вплив.
Про правду щодо Голодомору
Мілена Рудницька на Конгресі національних меншин. Женева, 1931 рік. Фото “Гендер в деталях”
У своїх спогадах вона писала, що вже з 1932 року у Львові ходили наполегливі чутки про голод на підсовєтській Україні.
У 1933 році, коли докази стали очевидними, українська еміграція створила Громадський комітет рятунку України. Практична робота з організації допомоги й протестних акцій покладена, зокрема, і на Рудницьку.
Діловий комітет під керівництвом Василя Мудрого та за участи Мілени Іванівни «видав низку обіжників і комунікатів з інструкціями, як творити повітові громадські комітети, як проводити протестаційну акцію, як збирати й надсилати до львівської централі листи з підсовєтської України, як списувати протоколи з утікачами, як проводити збірку грошей, збіжжя й одягу, як збирати літературу про голод і всі матеріяли з діяльности комітетів, напр., брошури, летючки, резолюції зборів тощо».
Найзапекліші баталії за увагу міжнародної громадськости розгорнулися між українськими емігрантами та совєцькою пропагандою влітку 1933 року. У спогадах Мілена Рудницька детально описує міжнародну обстановку, стратегії СРСР у підкупі журналістів та політиків західних країн, економічну вигоду, яку пропонував СРСР, і, головне, називає тих, хто виступив на боці України.
«У цій боротьбі совєтський уряд уживав усіх засобів брехні, шантажу й корупції. Він рішуче заперечував існування будь-якого голоду в Україні, усі відомості про голод таврував як наклепи та злобну пропаганду, а тих, що їх подавали, називав фашистськими аґентами».
Українські делегати на Віденській конференції у грудні 1933 року з питань голоду. Фото з Центрального державного історичного архіву України у Львові
У 1933 році Ліга Націй, попри всі подані українською стороною докази, вирішила не починати конфлікту з СРСР та порадила українським делегатам звернутися до Міжнародного Червоного Хреста по гуманітарну допомогу. Бажання заплющити очі на злочини совєтів призвело до загибелі мільйонів українців і зміцнення одного з найкривавіших тоталітарних режимів ХХ століття.
Мілена Рудницька до кінця життя боролася проти совєцької системи. Останні роки вона працювала на Радіо Свобода у Мюнхені. Померла внаслідок безстрокового голодування 1976 року. У 1993 році її перепоховано у Львові в родинній гробниці.
Пам’ять
22 листопада о 16:00 (за київським часом) — загальнонаціональна хвилина мовчання.
З настанням темряви запаліть на знак шани та віри в майбутнє свічки пам’яті на підвіконні.
Що почитати?
Боротьба за правду про Великий Голод// Рудницька Мілена. Статті. Листи. Документи (книга у вільному доступі)
