Привіт усім!
Учора я була присутня при появі на світ Жіночого клубу 👩💼👩🏫 Інтеграційної платформи допомоги та розвитку «Вітрила» – і це було драйвово (не те слово!). Мене не було, на жаль, у квітні на хрестинах самих «Вітрил» (елементарно про них не знала, про що відверто жалкую).
Як висновок : більшість людей уже перезнайомлені між собою, активно спілкуються, разом десь побували, когось підтримували, щось організовували, були учасниками і натхненниками важливих інформаційно-аналітичних вебінарів, майстер-класів, тусуються в чат-групах і бізнес-спільнотах, виїжджають на природу, креативно виношують шалену масу ідей і повстигали вже частину з них реалізувати…
Що відкривалося мені на цій зустрічі в Ганновері – новачкові, котра уже відвикла від активного, живого рідного середовища, від постійної движухи, якої найбільше не вистачає тут, на чужині?
Атмосфера в Клубі – неймовірна, тепла, органічна, щира і проста. З перших хвилин заряджаюсь позитивом і готова до взаємності.
Розумію, що можу не тільки черпати фонтануючу енергію від креативних людей, – а й віддавати (тоді її прибуває значно більше, вона виростає вже на загалі стає нашою потенційною рушійною силою, якій потрібно лише знайти застосування у різних сферах і спрямувати у правильні русла).
Ми настільки різні (за віком, фахом, уподобаннями, досвідом, інтересами, характерами), – що від цього захоплює дух. Бо то означає, що масу цікавих ідей, творчих задумів, планів (як і поле для їх втілення) відкриває нам спільний простір. Йдеться про базові потреби: у творчості, особистій реалізації, вирішенні нагальних проблем, юридичному захисті, відкритті бізнесу, формуванні бізнес-планів, пошуках роботи чи підробітку, в написанні резюме, у відпочинку, мовних практиках, навчанні і розвитку дітей, збереженні нашої спільної культурної спадщини…
Нас уже більше двадцяти. Люди ще підходять… Стільців усе ще вистачає… Робимо собі чай, який зігріває в теплому гурті і добре смакує з печивом, про яке зворушливо потурбувалися найактивніші наші дівчатка (яким – велике данке шон за увагу й турботу, за сповіщення й чудову організацію!).
Кожна з нас, тут присутніх жінок, мала змогу почути неймовірні історії з життя і розповісти також про себе, свій досвід, плани, мрії. Про досвід інтеграції і бачення того, як можна об’єднувати зусилля для спільної нашої інтеграції, для її пришвидшення, спрощення, можливості обходити підводні камені. А, головне, – для збереження національної ідентичності 💙💛 і відчутної допомоги своїй країні у час, коли війна проходить гострим лезом по всіх наших серцях… Попри наш спільний біль і тугу, яка не відпускає, попри ностальгію, маємо залишатися сильними і генерувати в собі впевненість і внутрішню силу, яка потрібна сьогодні, в першу чергу, нашим дітям, нашим рідним і близьким, для яких ми – і приклад, і опора, й джерело любові, віри і надії…
З цього напрошується наступний висновок… Якщо ми готові до співпраці і маємо в собі неабияку енергію творчості (яку не кожні чотири стіни витримають!), а ще -бажання її проявляти і передавати, як естафету, іншим, – то якими ж потужними можуть бути наші об’єднані зусилля по взаємодії, взаємодопомозі, взаємному розвитку…
Отже, Жіночий клуб учора народився. З ядра «Вітрил», яке успішно презентували у квітні креативні організатори цього амбіційного, перспективного проекту (великий їм респект!), утворилася, так би мовити, ще одна ядерна оболонка «Вітрил» (гадаю, – це ті, хто відгукнувся і прийшов на першу нашу жіночу тусовку-зустріч). Справа тепер – за формуванням великої, так би мовити, спільноти, з якої обов’язково виросте щось гарне і світле…
На дошці залишилися записаними окремі наші побажання і очікування : хто як бачить свою участь у спільному проекті, в популяризації й розширенні можливостей Жіночого клубу «Вітрил»…
І – знаєте що? Найбільше мені імпонує те, що ми не приходимо у затишний, обставлений меблями і прикрашений декором, створений вже кимось давним-давно простір, – щоб оцінити, наскільки він нам підходить… Ми маємо сьогодні унікальну можливість – самоорганізуватись, створити свою творчу тусовку, невеличку українську діаспору – всередині великої, вже існуючої спільноти…Творити свою реальність (бо насправді вона ще доволі віртуальна і більшою мірою живе у кожного в уяві!). Це так, наче ти заходиш на розпочате будівництво (де є лише фундамент і не завезені ще всі будматеріали), – і ти, такий діловий і сильний, закачуєш рукава і впрягаєшся в спільну роботу, робиш кладку, подаєш цеглини – і знаєш, що причетний до будівництва нашого нового місця сили, де можна буде черпати енергію усім небайдужим, активним людям… І допомагати одне одному рости, ставати на ноги, змінювати на краще світ, починаючи трансформацію з себе…
Ну, і як тут не згадати, хоча б побіжно, про вражаючу спільну рису українських жінок, яку можна уявити у трьох іпостасях: креативність, багатозадачність і швидкість перемикання із одних задач на інші, зі звичкою робити все одночасно, вчасно і вдало. У нашому жвавому спілкуванні ця українська жилка, звісно, що теж була присутня. І це додавало ще більшої динаміки спілкуванню…
Отож, на зустрічі 27 вересня, яка тривала близько трьох годин, були присутні жінки різних професій, з різними уподобаннями : педагоги, бухгалтери, креативні менеджери, аналітики, історики, вихователі, журналісти, художники, управлінці, провізори, кравчині, модельєри одягу, професійні астрологи, майстри унікальної випічки, робіт по глині, дереву і металу, справжні «гуру» в’язання, шиття й вишивання, автори віршів і художньої прози, майстрині ляльок-мотанок та українських оберегів , знавці йоги та унікальних духовних практик, організатори виставок і цікавих зустрічей, психологи, маркетологи, реабілітологи – і просто красиві, розумні жінки, в першу чергу – турботливі мами, дружини, подруги, доньки…
З цих пазлів вже потроху складаються в готові картини найближчого майбутнього ті плани і цілі, які вже вималювалися при нашому першому знайомстві. Можливо, це будуть, насамперед, тематичні програми, вебінари, дискусії, спільні поїздки, клуби за інтересами, зустрічі з нашими дітьми-підлітками (яких теж потрібно залучати до спілкування, знайомити між собою, спрямовуючи їхню потужну енергію в русло творчих пошуків і взаємодопомоги), нові цікаві майстер-класи, тощо… Хочеться сподіватися, що той Прометеїв вогонь, який кожен з нас має у серці, поширювався на якомога більшу кількість людей, щоб всі ми, українські жінки, засяяли тим внутрішнім світлом, яке здатне зігрівати і наші оселі, й навколишній світ…
З повагою – Тетяна Міцінська,
учасниця Жіночого клубу Інтеграційної платформи допомоги та розвитку «Вітрила».
